Дев'ять соціологічних теорій, які пояснюють сучасне суспільство

Вступ: погляд «стороннього спостерігача»

Ведучий каналу «Ненудний гід по сучасній філософії», кандидат філософських наук Олексій Соловйов, розпочинає з відсилання до роману німецького письменника Герберта Розендорфера «Листи в давній Китай». У ньому людина з давньої культури потрапляє до Німеччини другої половини ХХ століття й описує свої враження від абсолютно чужого їй суспільства в листах товаришеві.

Ця історія ілюструє ключову методологічну проблему:

Людині, зануреній у власну культуру, надзвичайно складно побачити, як ця культура на неї впливає.
Щоб це помітити, потрібно умовно зайняти позицію «давньої людини», яка заново розглядає все навколо.
Саме таку оптику пропонує випуск: розпакувати контексти на стику серйозної філософської думки, гуманітарної теорії та повсякденного життя.

Про що (і про що не) йтиметься

Це не теорії змови: жодних «рептилоїдів», «масонів» та іншого, чим переповнений інформаційний простір.
Це гуманітарна думка на стику філософії, соціальної психології, антропології та соціології.
Немає «теорії всього»: світ настільки складний, що зрозуміти його можна лише склавши пазл із набору дослідницьких контекстів.
Мета — не теоретичний переказ ідей, а демонстрація того, як розширення гуманітарного кругозору допомагає краще розуміти власне повсякденне життя.
Схема викладу: коротко ключові тези теорії → як саме це впливає на нашу щоденність, часто непомітно для нас.

1. Суспільство споживання

Теоретичне тло

Однойменна книжка французького філософа Жана Бодріяра.
Близькі теми розробляли представники Франкфуртської школи — зокрема Герберт Маркузе з нашумілою «Одновимірною людиною».
Психоаналітик і гуманістичний психолог Еріх Фромм із працею «Мати чи бути».

Суть проблеми

Небезпека не в самому факті покупок, а в тому, що навколо споживання почало концентруватися все життя людини:

Формується гонитва за хибними потребами, поступове посилення якої створило культуру вже не просто споживання, а гіперспоживання.
Якщо в другій половині ХХ століття йшлося переважно про споживання товарів, то згодом додалися послуги, сервіси, а з розвитком інформаційного суспільства — споживання контенту.

Цифрове середовище як маркетплейс

Ведучий посилається на власну статтю «Деконструкція продавального тексту», де висловлює ідею, що:

Уся цифрова сфера фактично перетворюється на великий маркетплейс — ідеться не лише про Amazon чи подібні платформи, а про інтернет загалом.
Триває безперервне полювання за людською увагою.
Таргетована реклама, нескінченні підштовхування до дій, вигідних компаніям та інфлюенсерам, стали сприйматися як норма — це фоновий режим нашого досвіду.

Наслідок для повсякденності

Людина сприймається насамперед як споживач чого завгодно. Уся сукупність її потреб — від базових до умовно духовних і творчих — розміщується у сфері споживання. Проєктування споживчого досвіду, робота рекомендаційних алгоритмів, рекламні інтеграції та маркетинг обрамляють більшу частину життя, особливо вільний час. Для багатьох це навіть не виглядає проблемою: чого б ти не забажав — ти вже опиняєшся в логіці споживання.

Контрприклад: «Ідеальні дні» Віма Вендерса

Ведучий згадує роздуми режисера про свій фільм: через головного героя показано прозаїчно просте життя. Зниження градусу гіперспоживчого ажіотажу допомагає людині повернутися до контакту із собою та власним життям.

2. Суспільство спектаклю

Теоретичне тло

Французький мислитель Гі Дебор у 1967 році видає текст «Суспільство спектаклю». Це радше маніфест лівої теоретичної думки, ніж строга дослідницька теорія, — але він виявився пророчим.

Що передбачив Дебор

На момент написання світ образів і демонстрацій був ще локалізований (реклама, телебачення, кінотеатри), але Дебор влучно вихопив тренд. Сьогодні:

В інтернеті — достаток особистих перформансів, де блогери, інфлюенсери й звичайні люди демонструють своє життя.
Мотиви бувають різні: монетизація особистого бренду, продаж товарів і послуг — або просто буденна демонстрація подорожей і локацій у соцмережах.
Instagram, TikTok та інші платформи орієнтовані на те, щоб користувач сам брав участь у виробництві «нагромадження спектаклів» (перша теза книжки Дебора).

Ключова ідея: спектакль як виробництво нереального

Дебор наголошує: спектакль — це виробництво нереального.
Ведучий у своїх статтях услід за Дебором вживає вираз «споживання ілюзій».
Створюється світ уявного, світ хибних горизонтів: ідеться не лише про спецефекти, фільтри чи фотошоп, а про цілу естетику.

Наслідок для повсякденності

Ми живемо між прозою власного щоденного життя та життям у нереалістичному середовищі, де уява й сучасні технології створюють світ ілюзій. Людина занурюється в нього:

або щоб утекти від сумної прози життя (форма ескапізму),
або в надії покращити якість свого життя через інвестиції власної уваги й часу у виробництво спектаклю.

Підсумок: усі ми водночас і глядачі, і учасники цього спектаклю. З цього «зіткано» не лише розважальний контент, а й контент як такий.

3. Суспільство ризику

Суть концепції

Сучасне суспільство виробляє ризики більшою мірою, ніж матеріальні блага чи цінності. Ризики бувають:

Глобальні — кліматичні загрози, загроза третьої світової війни.
Економічні — ймовірність чергової кризи.
Особисті — зміна професії, переїзд, кредит, іпотека, нова робота.

Людина як антикризовий менеджер

Ведучий згадує власну статтю про «капіталізм можливостей». Суть у тому, що суспільство ризику перетворює кожного з нас на антикризового керуючого проєктом власного життя:

Людина стає людиною, що ризикує: її життя — постійні розрахунки, як розпорядитися часом, увагою й будь-якими активами.
Куди йти вчитися? Чи вдасться реалізуватися в цій професії? Чи варто вкладати гроші в криптовалюту або інші інвестиції?
Щоденна інвестиція уваги — усвідомлена чи ні — теж є формою ризику: ви розподіляєте увагу між умовно корисними та некорисними речами.

Це стосується всіх

Навіть якщо у вас немає великих амбіцій і ви не прагнете «успішного успіху»:

Вам постійно пропонують «море можливостей» для нібито покращення життя.
Інфобізнесмени закликають «вийти із зони комфорту», бо «хто не ризикує, той не п'є шампанського».
Але головне не це: у ситуації високої невизначеності сучасного світу ви ризикуєте щодня — беручи кредит, змінюючи роботу, освоюючи нову професію чи монетизуючи хобі.

Мислення інвестора — людини, що прораховує ризики й управляє ними, — стало буденною нормою незалежно від соціального статусу та матеріального становища.

4. Суспільство сингулярності

Теоретичне тло

Концепція соціолога Андреаса Реквіца («Суспільство сингулярностей»), близька до ідей Зигмунта Баумана про індивідуалізацію.

Захід суспільства в традиційному сенсі

Міцні соціальні зв'язки та великі спільноти набувають рудиментарного характеру.
Панує високий рівень індивідуалізму й зацикленості на собі; іноді говорять про нарцисичну зацикленість сучасної людини.
Звідси — теми самотності, постійних перемикань з одних коротких зв'язків на інші, відсутності стійких стосунків.

Людина як індивідуальний бізнес-проєкт

Сингулярність — це одиничність. Людина сприймає себе як одиничну одиницю, ставить амбітні цілі й привчається мислити персональну самореалізацію як щось не просто нормальне, а як головну настанову: «зосередься на собі — і все вийде».

Двоїстий підсумок

Індивідуалізм є водночас:

нормою сучасного життя,
тягарем,
і певною мірою трагедією — з огляду на високий рівень самотності людини, якій складно вибудовувати стосунки, бо культурні, соціальні й економічні обставини останніх десятиліть активно формують саме людину-індивідуаліста.

5. Суспільство втоми (вигорання)

Теоретичне тло

Популярний і часто цитований на каналі Бьон-Чхоль Хан із книжкою «Суспільство втоми». Свого часу вона виходила під назвою «Суспільство вигорання» (про причини зміни назви ведучий має окреме інтерв'ю з перекладачем).

Вигорання ширше за баланс «робота — відпочинок»

Класичне уявлення: вигорання — це коли людина забагато працює, її експлуатує роботодавець або вона сама «на ентузіазмі» прагне успіху. Ілюстрацією слугує розповідь героїні одного з відео, яка:

пішла до психолога лише за пів року, «щоб воно вже настоялося»;
сперечалася на перших сеансах: «мене нічого не тішить, я нічого не відчуваю, але вихідні мені не потрібні — мені потрібні крапельниці з плацентою й селерою»;
довго вірила, що хороший співробітник має працювати без вихідних і відпустки, «наче я не людина, а пральна машина».

Вигорання як глобальна екзистенційна ситуація

За переконанням ведучого, це не приватна проблема, а глобальна. Усі перелічені аспекти сучасного суспільства, складені в один пазл, різною мірою є джерелами глобального екзистенційного вигорання:

Людина втомлюється жити на межі.
Надмірна вимогливість до проєкту самореалізації, до «кращої версії себе» виснажує зсередини — і людина поступово «згортається».
Це суспільство втомлених досягачів.

Роль пізнього капіталізму

Пізній капіталізм виробляє вигорілих суб'єктів — людей, які нічого не хочуть і страждають від ментальних розладів як наслідку великого соціального тиску. Суспільство стало високонкурентним, і кожен змушений боротися за право рухатися до власного щасливого життя.

6. Модне суспільство

Теоретичне тло

Французький філософ Жиль Ліповецьки описує сучасне суспільство як модне.

Не лише про одяг

Йдеться не просто про людей, які люблять модні бутики (хоча це важливий компонент).
З'явилася ультрашвидка мода: колекції змінюються буквально щотижня, тоді як раніше цикли розтягувалися на сезон.
Це тісно пов'язано з темою прискорення.

Мода як заміна великим наративам

Ключова теза: система моди певною мірою замінила великі наративи, ідеї та концепції минулого.

На їхнє місце прийшло естетичне задоволення від новизни.
Новизна може стосуватися чого завгодно: нової туристичної локації, предмета гардеробу, аксесуара, моделі телефона.
Мода оновлює враження, і людина живе від одного враження до іншого, від одного модного віяння до наступного.

Наслідок для повсякденності

Створюється своєрідний ритм життя, наповнений новими переживаннями. Новизна вражень стає ідеєю фікс: життя — це прагнення до чогось нового (нові серіали, очікування нових фільмів, подорожі новими місцями).

Виникає цікава двоїстість:

З одного боку, людина — ризик-менеджер, який тривожиться про майбутнє і намагається його спроєктувати.
З іншого — у контексті модного суспільства вона постійно інвестує увагу, час і потреби в новизну, що заміщує великі проєкти майбутнього (на кшталт радянського проєкту з побудовою «великого майбутнього»).

7. Суспільство прискорення

Багато що тут здається очевидним, але важлива саме гуманітарна концептуалізація цього досвіду:

Відчуття, що часу обмаль і треба кудись поспішати.
Мешканці великих міст перебувають у постійній метушні.
Постійні дедлайни, нові проєкти, прагнення встигнути потрапити в тренд.

Прискорення як універсальна логіка

Тема ризику й інвестицій тісно пов'язана з прискоренням. Сучасні фондові біржі — це вже не просто ажіотаж навколо швидкості фінансових операцій; ця логіка переміщується в повсякденне життя кожного з нас.

Прискорення проявляється в кількох вимірах:

Людина постійно кудись поспішає: треба багато встигнути, «закрити» безліч справ.
Її відволікає велика кількість технологічних інновацій.
Вона занурена в множину різних контекстів і не встигає охопити те розмаїття можливостей, яке пропонує сучасний світ — зокрема й можливостей розважитися.
Панує стійке відчуття нестачі часу, постійна зайнятість та ажіотаж навколо потреби рухатися далі.

Прискорення і «успіх»

Ведучий звертає увагу на промовисту етимологічну гру: слово «успіх» походить від «встигнути». Успіх — це спроба кудись встигнути, виграти час, зробити все вчасно — і водночас безперервно переживати брак цього самого часу.

Ілюстрацією слугує рекламний ролик гаджета Moonwalkers — пристрою, що кріпиться до звичайного взуття й дозволяє йти в кілька разів швидше (з розгоном до 24 км/год). Це буквальне втілення прагнення прискорювати всі процеси: швидше обробляти інформацію, швидше долати відстані, встигати, встигати, встигати.

Парадокс: прискорення породжує уповільнення

Ведучий посилається на Джуді Вайсман, соціологиню науки і техніки, яка показує: при загальному прискоренні процесів дуже багато процесів насправді сповільнюються.

Людина може годинами стояти в заторі.
Отримання документів через бюрократичну тяганину може тривати місяцями.
Попри загальну гонку, існує безліч надзвичайно ригідних структур.

Виникає розрив: з одного боку, ми можемо миттєво здійснити транзакцію чи надіслати повідомлення; з іншого — годинами стояти в заторі й нічого з цим не вдіяти. Людина фактично стоїть на місці й не може зрушити, витрачаючи на це чималу частину життя.

8. Інформаційне суспільство

Культ інформації та контенту

Сучасне суспільство називають інформаційним: у ньому панує культ інформації, інноваційних ідей та створення контенту.

Ведучий наводить приклад відео, де блогерка на закид «а хто працюватиме на заводах?» відповідає, що ми живемо в інформаційному суспільстві, стільки людей на заводах більше не потрібно, а головною цінністю є інформація та контент, і люди, які вміють перетворювати інформацію на контент, «на вагу золота».

Реальна проблема — не дефіцит, а надлишок

Ведучий заперечує таку однобоку оптику: сьогодні проблема протилежна. З посиланням на ідею кризи наративу він наголошує, що саме надлишок інформації є справжньою проблемою сучасної людини:

Ми маємо доступ до будь-якої потрібної інформації, але не здатні переробляти її в тих обсягах, у яких вона щодня на нас звалюється.
Новинні портали, подкасти, нові серіали, музичні добірки, найрізноманітніші типи контенту надходять із шаленою швидкістю.
Цей надлишок стає джерелом свого роду інформаційної інтоксикації.

Головні труднощі орієнтації

Складно зрозуміти, яка саме інформація тобі потрібна.
Складно скласти весь цей потік у цілісну картину світу для вироблення персональних смислів і цінностей.
Ідеться не лише про «дум-скролінг» і занурення в негативні новини, а про фундаментальнішу здатність формувати особисті смисли.
Надлишок інформації не дорівнює її розумінню й умінню з нею поводитися.

Постмодерна ситуація без смислового центру

Розмаїття розрізнених джерел інформації — характерна риса постмодерністського суспільства, у якому:

немає єдиного смислового центру;
немає джерела якщо не «правди», то бодай достатньо авторитетної розповіді, яка допомагала б орієнтуватися.

Людина рухається навпомацки, на власний страх і ризик, намагаючись намацати те, що підходить особисто їй і допоможе сформувати життєву позицію, світогляд, власний шлях.

Підсумок

Життя в інформаційному суспільстві означає швидкий доступ до будь-якого джерела: не треба йти до бібліотеки й чекати книжку, будь-який текст чи відео на будь-яку тему доступні в мережі, а ChatGPT та подібні інструменти допоможуть це «запакувати». Але сам по собі доступ автоматично не породжує системного сприйняття реальності та вміння орієнтуватися в інформаційному потоці. Інформація сьогодні — нова валюта, поряд з увагою, яку цій інформації приділяють.

9. Технологічне суспільство

Спростування тези про «постіндустріальність»

Існує уявлення, що індустріальне суспільство змінюється інформаційним (постіндустріальним), де інформація, сфера послуг, виробництво контенту та стилів життя витісняють технології на другий план. Ведучий наголошує: це не так. Тут він згадує Бернара Стіглера з його концепцією техніки.

Технології як середовище існування

Ми постійно перебуваємо у взаємодії з технологіями — часто навіть більшою мірою, ніж із іншими людьми.
Споживання будь-якого контенту, взаємодія зі смартфоном, екранний час займають величезну частину життя людини.
Технології варто розглядати як технології створення споживчого досвіду: вони вбудовані в життя й допомагають формувати ту саму людину-споживача, учасника спектаклю, яка безперервно взаємодіє з цифровим середовищем.

Реконфігурація відносин людини й машини

Ведучий посилається на дослідниць соціології науки й техніки, що описують реконфігурацію відносин між людиною та машиною: технологічне суспільство створює умови, у яких людина реагує на безліч технічних стимулів, а взаємодія з технічними об'єктами стає її буденною повсякденною реальністю.

Двоїста оцінка

Позитивний бік: технології допомагають у побуті — електрика, інтернет, гаджети, які розв'язують наші завдання.
Проблемний бік: технології виробляють мутації нашої повсякденності.

Як приклад наводиться історія людини, яка створила повністю штучну віртуальну «дівчину» й на цьому заробляє. Однозначну оцінку тут винести складно (ведучий пропонує обговорити це в коментарях), але це нова реальність, у якій дедалі більше речей перестає бути продуктом людини й стає продуктом самих технологій.

Питання полягає не в параної щодо «повстання машин», а в розумінні того, що людина стає частиною технічної реальності, і це змінює наше життя, створюючи нові умови існування, без яких неможливо уявити ані майбутнє, ані навіть теперішнє.

Загальний висновок

Пазл, а не окремі теорії

Усі виокремлені аспекти соціального життя сучасної людини складаються в єдиний контекст. Ризик, споживання, спектакль, прискорення й уповільнення, індивідуалізація, втома, мода, інформація, технології — усі ці контексти переплітаються в химерні візерунки та різною мірою впливають на життя кожного з нас, утворюючи складно організоване соціальне середовище, у якому ми щодня стикаємося з викликами, завданнями й повсякденними тривогами.

Терапевтична функція теорії

На переконання ведучого, саме гуманітарна теоретична рефлексія — осмислення на стику теорії та практики повсякденного життя — допомагає:

зрозуміти, що насправді відбувається;
вийти зі стану захопленості афектом, тривогою та гнітючим відчуттям невизначеності й дезорієнтації («світ збожеволів, який жах»);
перейти в спокійнішу, тверезу, дослідницьку позицію.

Занурення в теоретичний контекст, на глибоке переконання автора, дає певний терапевтичний ефект.