Європа: чи стануть наступні 20 років золотою епохою для інвесторів
Огляд аналізує сім системних проблем Європи — від демографії й дорогої енергетики до бюрократії та фрагментованого ринку капіталу — і пояснює, чому європейські акції торгуються з дисконтом до світових мультиплікаторів. Водночас розкриваються реформи, які ЄС уже впроваджує: об'єднання торговельного ринку, спільна безпекова політика, Savings and Investment Union та EU Incorporation. Якщо ці зміни реалізуються, дисконт може швидко зникнути, а вартість наявних активів — подвоїтися чи потроїтися без додаткових дій інвестора. Головний висновок: ринок наразі недооцінює масштаб потенційних змін, що створює рідкісну інвестиційну можливість.
Дивитися відеоЄвропа: чи можуть наступні 20 років стати золотою епохою для інвесторів
Поширений скептичний погляд на Європу
Коли мова заходить про інвестиції в Європу, у більшості одразу спливають ті самі асоціації: старіюче населення, проблеми з мігрантами, дорога енергетика, війна та нескінченна бюрократія. Існує навіть приказка — американці придумують, китайці копіюють, а європейці регулюють. У цій картині є раціональне зерно: справді накопичилася величезна кількість проблем, які гальмують весь континент і відкидають його назад у світовій економічній гонці.
Проте варто розглянути й альтернативний, "бичачий" сценарій: що коли наступні 20 років виявляться для Європи не занепадом, а періодом розквіту й прибутку для інвесторів? Для цього Європі не потрібно обганяти Америку по всіх параметрах, повертати виробництво з Китаю чи миттєво виправляти всю поточну політику. Європа вже багата, має накопичений капітал, знання та свободи — залишається лише правильно це застосувати й прибрати наявні перешкоди.
Поточна ситуація на фондових ринках
Наразі світ готовий платити помітну премію за американський фондовий ринок, а також за деякі "безпечні" економіки на кшталт Нової Зеландії й частково Австралії. Європа ж торгується дешевше за середньосвітовими мультиплікаторами практично по всіх напрямках.
Що таке мультиплікатор: купуючи акцію, інвестор купує частку в компанії та в її майбутньому доході. Залежно від надійності й динамічності економіки країни походження компанії, ринок готовий платити за цей дохід більшу чи меншу кількість "річних прибутків" наперед. Що надійніша й перспективніша економіка — то вищий мультиплікатор.
Наразі ринок готовий платити близько 25 річних прибутків за акції компаній із США. Серед європейських країн найвищі показники має так звана промислова трійка — Франція, Німеччина та Швейцарія (мультиплікатор у Швейцарії сягає приблизно 23,5). Ці країни активно приваблюють пенсійні фонди, однак швейцарський ринок дуже малий, і більшість європейських акцій, лістингованих у Британії чи на інших європейських біржах, торгуються з дисконтом порівняно з аналогічними компаніями зі США. Тому багато компаній воліють виходити на біржу саме в Америці — там вони залучають більше грошей і формують більший капітал для розвитку та експансії.
Сім ключових проблем Європи
1. Демографія
Населення провідних країн ЄС скорочується і старіє. Наприклад, у Німеччині очікується падіння населення з нинішніх 84 млн до близько 71 млн до кінця століття. Подібна тенденція спостерігається в Іспанії та Італії. У Франції ситуація дещо краща, тож вона може претендувати на роль нового економічного центру Європи. Але загалом демографічний спад — системна загроза для всього союзу, і єдиний реальний компенсатор — міграція.
2. Структура міграції
Мігранти здебільшого займають низькооплачувані посади в секторі послуг (доглядальниці, обслуговування в ресторанах тощо) — роботи, які не хоче виконувати корінне населення. Це не створює значної доданої вартості й не сприяє накопиченню капіталу та знань, необхідних для побудови великих інноваційних підприємств.
3. Дорога енергетика
Політика "зеленого курсу" — відмова від вугільних станцій, старих мереж і атомної енергетики (як у Німеччині) — призвела до різкого подорожчання енергоресурсів. Економіка загалом залежить від людської праці, продуктивності, вартості енергії та вартості капіталу. В Європи бракує власної ресурсної бази та вуглеводнів. Дешевий російський газ раніше частково компенсував цю проблему, але після початку війни ці постачання були перекриті, і тепер Європа суттєво переплачує за енергію порівняно зі США та Китаєм.
4. Втрата технологічної конкурентоспроможності
Дорога енергетика унеможливлює швидке зростання й захоплення нових ринків. Європа програє одразу на двох флангах: у високих технологіях програє США (втрата талановитих спеціалістів, які не можуть реалізувати себе), а в базовому та середньому виробництві програє Китаю через дешеву енергію та робочу силу там.
5. Проблема масштабування бізнесу
Європейські стартапи, що досягають статусу "єдинорога" (капіталізація від 1 млрд доларів), швидко впираються у стелю зростання й переносять штаб-квартири за кордон. За звітом Маріо Драгі, серед єдинорогів, заснованих у 2008–2021 роках, 30% перенесли штаб-квартири за межі Європи, переважно до США. Кожна третя інноваційна європейська компанія залишає континент — тривожна статистика.
6. Відставання в освіті
Коли компанії переносять виробництво за кордон, люди, що навчаються за відповідними спеціальностями, втрачають можливість здобувати актуальні навички й змушені їхати навчатися в інші центри знань (наприклад, у Британію чи топові університети). Загальний рівень освіти поступово, хоч поки й не критично, відстає.
7. Відсутність єдиного ринку
Кожна країна ЄС захищає власний банк, валюту та систему освіти, конкуруючи з іншими членами союзу. Німеччина готує фахівців під запит німецьких компаній, і вбудуватися в цю систему іноземцю дуже складно. Єдиного ринку праці, капіталу й регулювання фактично не існує — це радше набір розрізнених національних систем.
Європа усвідомлює проблему
Ці сім проблем не є перебільшенням — сама Європа відкрито про них говорить. Маріо Драгі підготував звіт і представив його Єврокомісії як дорожню карту повернення європейської конкурентоспроможності, розроблену за участі великої кількості компаній та аналітичних центрів.
Ключовий факт зі звіту: за останні 26 років (з 2000 року) середній дохід європейського працівника зріс фактично удвічі менше, ніж дохід аналогічного працівника у США. Величезна частка продуктивності та інновацій перемістилася за океан. Раніше це частково компенсувалося тим, що Європа утримувала частину азійських ринків та економила бюджет завдяки військовому захисту з боку США. Але зараз ці основи благополуччя хитаються, і Європа має розуміти: без змін вона ризикує або розвалитися як єдина система, або програти конкуренцію — а це вже загроза виживанню всієї моделі.
План дій Європи
Скорочення інноваційного розриву
Європа сильно відстає від США за обсягом капіталу, який залучають інноваційні компанії, і від Китаю — за індустріальними інноваціями. Потрібно додати динаміки, пришвидшити темпи інновацій та почати реінвестувати в себе, а не лише регулювати та стримувати бюрократією.
Декарбонізація та конкурентоспроможність
Європейські промислові компанії платять за газ у 2–5 разів більше, ніж компанії у США. Це створює величезну диспропорцію у вартості продукції. Приклад — індустрія сонячних панелей: спершу вона розвивалась у Європі, але виробництво перенесли до Китаю, який завдяки дешевій робочій силі, високим навичкам, автоматизації та відсутності регуляторних обмежень повністю витіснив європейських конкурентів. Висновок Європи — потрібен спільний енергетичний ринок.
Зменшення залежності від зовнішніх постачальників
Європа надто залежна від Китаю та інших гравців у виробництві ключових компонентів (75–90% напівпровідникових пластин виробляється в Азії) і від США — у сфері оборони. Це загроза стратегічній свободі континенту.
Через колишню доктрину "США нас захищають, а ми фокусуємось на соціальній сфері" промисловість Європи програла конкуренцію одразу на двох рівнях: найвищий хайтек забрали США, а середнє й базове виробництво — Китай.
Три основні рішення на найближчі 20 років
1. Об'єднання єдиного торговельного ринку
Наразі, попри формальне членство 27+ країн у ЄС, реального єдиного ринку немає — кожна країна захищає власну промислову базу, має свою валюту, правила торгівлі та бар'єри для входу компаній. Німеччина, Польща, Бельгія — кожен намагається зберегти виробничу ренту в себе за рахунок інших. Європа планує знижувати торговельні бар'єри між країнами-членами. Якщо це вдасться повністю, виникне єдиний ринок на 500–600 млн осіб з єдиною валютою й правилами, без мит. Продукція подешевшає та стане конкурентоспроможною проти Китаю, а зовнішній ринок і надалі захищатиметься протекціоністськими тарифами. Це процес уже триває, хоч і на ранній стадії, і чим більше бар'єрів впаде, тим прибутковішими стануть інвестиції в індустріальний сектор Європи.
2. Об'єднання ресурсів безпеки та базових ресурсів
Наразі 78% компаній, пов'язаних із безпекою, закуповують обладнання в неєвропейських постачальників, зокрема 63% — у США. Йдеться не лише про готову продукцію, а й про базові ресурси — метал, руду, нафтопереробку. Мета — обробляти все це всередині ЄС, а не закуповувати ззовні під потреби кожної окремої компанії.
3. Реформа процесу прийняття рішень
Прийняття нового закону в ЄС може займати в середньому 19 місяців через систему одностайного голосування всіх членів союзу. Поки Європа приймає рішення, інші країни вже завершують проєкти. Крім того, зовнішні актори (Росія, Китай, США) зацікавлені в роз'єднаній Європі й можуть впливати на окремих членів союзу, щоб заблокувати важливі рішення, — процес може затягуватися на роки або взагалі не завершуватись. Якщо бюрократію вдасться пришвидшити, компанії у сферах регуляторики, перевезень, хайтеку й банківської справи отримають миттєвий приріст ефективності та мультиплікаторів за рахунок зниження витрат.
Хто за все це заплатить: об'єднання ринку капіталу
Європа не планує залучати зовнішній капітал — вона хоче об'єднати внутрішній ринок капіталу через дві ініціативи: Capital Market Union та її наступну ітерацію — Savings and Investment Union. Саме ця друга ініціатива є потенційним "клондайком" для інвесторів на найближчі 20 років.
Проблема фрагментованого ринку капіталу
Зараз у 27 країнах ЄС компанія, яка хоче вийти на біржу, обирає між локальним ринком (наприклад, польською чи франкфуртською біржею) або виходом на міжнародний ринок у США. Кожна локальна біржа охоплює лише невелику частку загального капіталу союзу. Інвестори з однієї країни майже нічого не знають про IPO в сусідній — наприклад, польські інвестори практично не обізнані щодо австрійських розміщень, і навпаки.
Рішення: єдиний контур бірж
Savings and Investment Union об'єднає всі локальні біржі в єдиний технологічний та інформаційний стандарт. Компанія, що виходить на IPO, одразу отримає доступ до інвесторів усіх 27 країн, а не лише своєї. Це означає різке зростання попиту на акції європейських компаній.
Практичний наслідок для інвесторів: якщо зараз можна отримувати дохідність 10–15% за рахунок пошуку недооцінених європейських компаній, то після формування єдиного контуру капіталу нормалізована дохідність може впасти приблизно до 7% — а це означає подвоєння чи потроєння вартості вже наявних активів просто за рахунок розширення мультиплікаторів, без додаткових дій з боку інвестора.
Крім того, Savings and Investment Union обіцяє вирішити проблеми оподаткування — єдину систему податків, спрощення процедур, більше можливостей інвестування та вільний рух капіталу між країнами, без концентрації навколо окремих центрів (німецького промислового кластера чи голландського).
Утримання компаній усередині союзу: EU Incorporation
Навіть об'єднаний ринок капіталу не гарантує, що компанії залишатимуться в Європі, якщо вони, досягнувши стелі зростання, продовжуватимуть переїжджати до США. Тому паралельно Європа планує спростити доступ до внутрішнього ринку, реєстрацію та оподаткування для бізнесу.
Ключова ініціатива — EU Incorporation, новий гармонізований корпоративний режим, відомий як "27+1". Суть у тому, що підприємець, замість реєстрації компанії в конкретній країні (Польщі, Іспанії тощо) за її локальними правилами, зможе зареєструвати компанію Європейського Союзу — з окремим єдиним зводом правил, що охоплює весь союз одразу, дає доступ до капіталу з усього континенту та єдину, передбачувану систему оподаткування без потреби взаємодіяти окремо з кожною країною.
Реалізація цього режиму непроста: він фактично передає частину влади від національних урядів до Єврокомісії, і багато локальних країн опиратимуться такому перерозподілу повноважень. Проте якщо вдасться гармонізувати ринки капіталу, компаній, торгівлі та юридичного регулювання, наступні 20 років можуть перетворити Європу на континент, що процвітає економічно.
Прискорення руху капіталу як ключовий драйвер
Усе, що було проговорено щодо реформ, — це не абстрактні гіпотези, а плани, які Європа вже офіційно опрацьовує та поступово впроваджує на рівні всього континенту. Це відкриває перед інвесторами конкретний і вимірюваний сценарій: якщо зазначені зміни реалізуються, наступні 20 років для Європи можуть характеризуватися одночасним:
- зростанням продуктивності праці;
- падінням внутрішніх бар'єрів між країнами-членами;
- прискоренням швидкості руху капіталу (Capital Velocity).
Коли капітал і товари починають рухатися швидше, зростає торговельний оборот, зростають прибутки компаній і, як наслідок, зростають прибутки інвесторів, які вклалися в ці компанії заздалегідь.
Парадокс європейського роздрібного інвестора
Один із факторів, що зараз стримує європейський фондовий ринок, — це сама поведінка місцевого населення. Пересічний європеєць не довіряє фондовому ринку, не хоче в ньому розбиратися і рідко спрямовує заощадження в купівлю акцій. Порівняно з, наприклад, американським ринком, частка приватних інвесторів, які вкладають гроші в акції, у Європі значно нижча.
З одного боку, це проблема — вона частково пояснює, чому європейський ринок капіталу залишається роздрібненим і недорозвиненим. З іншого боку, саме це створює унікальну можливість: об'єднання ринків під єдиною системою може дозволити зараз, протягом наступного року чи кількох років, купити акції європейських компаній "за дешевизну" — з дисконтом, на який практично не звертає уваги решта світу.
Природа дисконту та ризик його швидкого зникнення
Важливо розуміти природу цього дисконту: він виникає не тому, що Європа раптово стала неефективною чи неінноваційною, а навпаки — тому, що вона історично тримала "ногу на педалі гальма" через бюрократію, роздрібненість ринків і відсутність єдиних правил. Коли ці штучні перепони будуть прибрані — тобто Європа "відпустить ручник" і почне рухатися як єдиний злагоджений механізм, об'єднуючи ресурси, знання й технології, — дисконт може зникнути дуже швидко.
Принципово важливо, що для цього не потрібно винаходити щось нове: досить прибрати наявні перепони на шляху вже наявних ресурсів, знань і капіталу.
Поточний стан реалізації та часові рамки
Реалізувати описані реформи непросто, попри те, що на перший погляд вони можуть здаватися очевидними. Проте процес уже рухається: перший, поки що слабкий, варіант об'єднання ринку капіталів уже реалізовано. Очікується, що протягом наступних 20 років буде втілено щонайменше половину з усіх запланованих реформ — інакше Європа ризикує скотитися в уже описаний негативний сценарій: подальшу втрату виробництва, відтік людей і компаній з континенту.
Загальний висновок — найближчі 20 років можуть виявитися для Європи дуже сприятливим періодом, а ринок наразі, схоже, недооцінює й пропускає повз увагу цю потенційну неефективність (тобто розрив між реальною і ринковою вартістю європейських активів).
Заключна думка: можливість, що трапляється раз на кілька років
Для інвесторів цей сценарій описується як черговий шанс, що з'являється приблизно раз на два роки. Ключова метафора, якою завершується розповідь: коли ціле місто визнає, що в ньому все погано, і навіть керівництво це усвідомлює й починає масштабні зміни, — гравці за інерцією ще довго продовжують вважати, що там усе погано. Але місто може змінитися дуже швидко, і коли всі нарешті це помітять, "купити собі таверну" там буде вже надзвичайно дорого.